В шкатулку, где лежали украшенья:
Браслеты, кольца, серьги, ожерелья,
Попал янтарик, камушек простой,
На вид, как солнца лучик золотой.
Его все украшенья обступили,
И выпытать всё у него решили.
– Ты кто такой? – спросил браслет роскошный.
– Янтарик я, – ответ был осторожный.
– Не понял, повторяю я вопрос:
Какое звание по жизни ты пронёс?
Вот я браслет, а вон она, серёжка,
А это – очень дорогая брошка.
И каждый хвастался стекляшками своими,
Оправами, камнями дорогими.
– Как видишь, собран здесь народ богатый,
А ты для нас уж очень простоватый!
И вид уж больно у тебя невзрачный,
Что, не нашлось оправы подходящей?
Янтарик замолчал, потупив взор,
И в сердце горечи почувствовал укор.
Тут крышечка шкатулки приоткрылась,
Рука, проникнув внутрь, остановилась.
Все украшенья замерли на миг:
Кто ж ею будет выбранным из них?
Вдруг вспыхнул наш янтарик, заискрился,
И внутренним огнём озолотился.
То солнца луч в шкатулочку попал,
На наш янтарик жёлтенький упал.
– Какой ты милый, тёпленький, хороший,
Мой камушек-слезиночка пригожий.
В тебе кусочек солнышка живёт,
С ним огорченье сразу ж пропадёт.
Рука янтарик бережно взяла,
Его к глазам поближе поднесла.
Обрадовался он и встрепенулся,
И как от сна тяжёлого очнулся:
Мир украшений в темноте томился,
А наш янтарик пел и веселился.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
