Когда б пшеница не взошла,
И с неба не пошли дожди,
Когда б остались позади
Потоки Божьего тепла,
Когда б завяли все цветы,
И солнце не дало лучей,
Когда б убожеством свечей
Мир освятить пытались мы.
Когда б покинул нас Господь,
Забыв послать нам новый день,
Когда б из тысячи людей
Никто не смог перебороть
Свой страх гордынею своей,
Когда б на вдох, не стало сил,
И воздух перестал нести
В себе дыхание земле –
Тогда, быть может, в краткий миг,
Что оставалось бы дожить,
Вдруг захотелось послужить
Тому, Кто дал нам этот мир.
Кто нас питать не уставал,
Кто белизну дарил снегам,
Морей устроил берега
Кто солнцу вновь всходить давал!
Кем каждый был не раз храним
И чьим веленьем был рожден,
Но, как никто – пренебрежен,
Несправедливо, нелюбим!
Кого безумно мы не чтя,
Всегда пытались обойти
И извратить Его пути,
И дел Его не замечать!
Но Бог от нашей темноты
Великим быть не перестал –
Вот кто - то на колени встал,
Прозрев от общей слепоты.
12.-3.1996г.
Любовь,Володенко - Бледных,
Владикавказ,Россия
родилась 13.12.1959 года и выросла в городе Владикавказе,с 12 лет пишу стихи и верю в Господа,прошу кому интересно какое либо общение,пишите.С Божьей помощью.Люба.Еще вы можете почитать мои стихи на сайте stihi.ru автор Любовь Александровна e-mail автора:Lubovblednih@yandex.ru сайт автора:Немного обо мне
Прочитано 6033 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
